Цвітіння груші.


В день після весілля сина , Марта прокинулась на двадцять років старшою. Вона лежала непорушно, прислухаючись до наростаючої тривоги. Здавалось, що за ніч ця зараза висмоктала з її вен всю кров і наповнила ртуттю кожну судину в тілі. Вона почувалася зчахлою і намертво прибитою до землі.. Над головою легенько похитувалась фіранка розшита райськими яблуками, птахами і квітами. З ледь прочиненого вікна віяло листопадовою сирістю , а в кімнату плавно перетікав густий туман, плутаючись у кронах дерев. Марта лежала на тій половині розкладного дивана , що прилягала до килима на стіні . У неї була своя половина, а в Петра - своя. Все, як у людей.

Петрова сонна рука одним махом перетнула повітряний кордон і опинилася y Мартиному просторі, впавши на шию і перекривши їй тимчасово дихання . Марта обережно посунула чоловікову руку собі на живіт і помітила, що його палець з обручкою набряк і почервонів. Вона уявила, як Петро зі всіх сил намагається зняти перстень i iї серце тривожно забилося. “Він молодий, тямущий… Навіщо йому я? Напевно зраджує!” , Марта завмерла. То був один з її найбільших страхів. Вона проживала його так часто в думках, щоб навіть не здивуватись, коли це трапиться з нею насправді. Холод пробрався під тоненьке покривало і від його дотику грудна клітка ставала крихкою, готовою розсипатись на тисячі блідих зірок, як ті, що намальовані на зіпраному простирадлі.

Петро голосно захропів на другому кінці дивана і підім`яв під себе ковдру.

Марта задивилася на химерну плутанину рослинності , зображенy на килимі. "Але хто обрізає грушу восени?", майнула в неї в голові несподівана думка і жінка, зіп`явшись на лікті, визирнула через вікно у двір. В сірій завісі туману Марта бачила лише гілля крислатого горіха, що підпирав сходи на горище , налягав на міцний паркан і почувався господарем життя. Вчора вночі, повертаючись додому, їй здалося, що сусідський зять Мітька виконав свої погрози і обрізав не тільки крону Мартиного горіха , а й прорідив свою стару грушу.

Обидва дерева переплелися гіллям високо над парканом і ніхто не помітив, коли саме це трапилось. Весь куток жартував про ці "стосунки" молодого влоського красеня і зрілої панни Груші Звичайної. І справді, то була чудернацька пара : кидалися в очі його пружний, налитий силою стовбур, міцні гілки і її опасиста ,непримітна домашність. Він - високий і зухвалий, вона - з коричневою , покритою глибокими тріщинами корою і самовідданістю, притаманною деревам жіночого роду , чиє призначення - родити з року в рік.

Марта глибоко вдихнула запах диму , що ще від учора здіймався над садами , як привид. По суботах завше так. Хтось із сусідів обрізає виноградиник , хтось чистить сад , спалює засохлі гілки та опале листя. "Але хто обрізає грушу після заморозків?", Марта не могла заспокоїтись. В ній пробуджувався праведний гнів. Мітька скаржився Петрові, що груша перестала давати плоди, відколи зв`язалася з горіхом. Ще одним доказом занепаду служило її листя, вкрите жовтими цятками іржі .

Марті ж здавалось, що груша нарешті забуяла,розправляла віття і впустила пустотливих вітрів у своє розлоге лоно , мерехтіла росою після нічних обіймів з горіхом. "Плодів їм , бачте, мало! В підвалі закруток на три життя вистарчить... А ти їм все давай і давай..."

В кімнаті через стіну почулося ляпання босих ніг по підлозі , приглушений сміх і шарудіння. "Рано прокидаються діти. Це добре. Може, вже й снідати час?", подумала Марта і навіть на поворyхнулась. Тепер вони все самі робитимуть, обійдуться без неї. А вона ставатиме безпомічною і старою. На очі набігли сльози. Так буває, коли осінь забирає з собою все цінне, усе найдорожче і йде... Марта витягнулась на весь зріст , наче її м`язи схопила нестерпна судорга. Жінці стало соромно за безпідставні сльози і жаль до себе. Їй боліла та бідна груша. Зранена, гола, прикрита тоненьким маревом перших заморозків, мов фатою. "А горіх ? Може, і його зрізати чи викорчувати - щоб вже напевно!? Бо хто-зна, чи не зв`язались ці двоє там під землею, подалі від людських очей, у якісь небезпечні узи ?"

Чоловікове тіло примкнуло до неї і він солодко засопів, зарившись обличчям у її ,задубіле від лаку, волосся.

-- Розкажи мені про ребро... - прошепотів він і провів пальцями по контуру її тіла від ключиці до стегна, вверх і вниз. Потім дістався Мартиного сакрального місця - впадини між грудьми, глибиною з дитячий кулак. Вона досі соромилась своєї вродженої вади. Як і деформованих ребер, все менше помітних з віком і під вільним одягом, якому Марта надавала перевагу.

-- Ребро Адама? - Марта засміялась і вигнулась назад, притискаючись спиною до грудей Петра. Це був їхній жарт у дні, коли диван не розділяла непробивна стіна її мовчання чи дріб`язкових образ. В ті ночі, коли вони спали роздягнені, вона не підозрювала його в зраді, не шукала пояснень ніжній відданості і тій опіці, з якою Петро ставився до неї і її сина.

-- Молоді вже встали? - Петро обхопив рукою груди дружини, обняв її і поцілував шию. - Я вимагаю продовження бенкету!

Xтось постукав. Марта принишкла , відсунувшись до стіни. Петро підвівся і чекав. До кімнати заглянув хлопець у піжамних штанах і піджаку на голе тіло. На лацкані був пришпилений весільний букетик у вигляді грушевого цвіту . Юне обличчя осяяла торжественна усмішка винахідника, який щойно відкрив і запатентував новий вид абсолютного і доступного кожному щастя.

-- Пап, пссс! Зарядне є?

Марта розчулено усміхнулась квітам на стіні. Петро був лише на 13 років старший за Ростика, але малий ніколи його інакше, як "тато" чи "пап" не називав.

-- Є, зараз дам... Котра година, женіх?

-- Час снідати. Ми з Валею готуємо сюрприз. Маму не буди поки. Я покличу, коли буде готово... Паап?

-- Шо? - Петро щосили тер очі і позіхав.

-- Кольцо получилось зняти? А то жарти-жартами, а Валя нервує.

Петро глянув на свою руку і згадав, як вони вночі обмінялися з Ростіком обручками. Після третьої невдалої спроби зняти перстня, Петро махнув рукою і пішов спати. Палець набундючився і посинів.

-- Якщо тре, то відріжемо ! - пожартував Петро і кивнув хлопцеві , щоб той вийшов. - Давай за п`ять хвилин на кухні ? Зарядне візьму.

Коли двері зачинились, чоловік нахилився, поцілував Марту у випуклу кривизну ребра, вкрив її своєю ковдрою, яку приволік з самого фронту. Потім повільно встав і підійшов до вікна. Його молоде, худорляве обличчя напружилось. Туман розсіявся і на сусідському подвір`ї Петро побачив зрізану грушу. Мітька навіть встиг розпиляти її на шматки . Петро сціпив зуби і закрив штори. В кімнаті одразу стало темно і затишно.

"Так можна проспати аж до весни", подумала Марта , поринаючи в дрімоту і тепло її половини.

 UPCOMING EVENTS: 

 

 FOLLOW THE ARTIFACT: 
  • Facebook B&W
  • Twitter B&W
  • Instagram B&W
 RECENT POSTS: 
 SEARCH BY TAGS: