_edited.jpg)
Місто Рея Бредбері
"Сьогодні вночі в повітрі пахло Часом". Він посміхнувся, подумки оцінюючи свою вигадку. Непогана думка. А справді: чим пахне Час? Пилом, годинами, людиною. А якщо задуматися, який він - Час тобто - на слух? Він неначе вода, струмує в темній печері, на кшталт голосів, що кличуть, начебто шерех землі, що сиплеться на кришку порожнього ящика, начебто дощ. Підемо ще далі, запитаємо, як виглядає Час? Він неначе сніг, що безшумно летить у чорний колодязь, або старовинний німий фільм, в якому сто мільярдів осіб, як новорічні кулі, падають донизу, падають на ніщо. Ось чим пахне Час і ось який він на вигляд і на слух. (З роману «Марсіанські хроніки»).
Сьогодні вдень, третього січня 2017 року, у місті Вокіган , штат Ілліной у повітрі пахло Часом.
Власне, таке відчуття що у Вокігані час завмер . Особливо в таку погоду як сьогодні , коли зимовий дощ добивав останні залишки почорнілого снігу , а з озера Мічіган наповзала непроглядна мряка . Здалеку виднілись заводські труби, з яких великими клубками втікав білий густий дим і стелився на крижану поверхню озера. Центральна частина міста у вигляді темних силуетів багатоповерхівок одразу видалась якоюсь надщербнутою - так буває, коли в посмішці незнайомця бракує декількох зубів, причому передніх. Вокіган - місто не першої молодості і переживає очевидний занепад. Хоча, стривайте! Схоже, що справжній крах вже відбувся і активна фаза занепаду залишилась позаду. Зараз місто починає виходити з коми , але говорити про повне одужання поки ще рано.
Влітку Вокіган почувається значно жвавіше. "Маленький порт" (дослівний переклад назви міста) приймає у своїй гавані сотні приватних яхт , за метушнею яких жителі міста спостерігають з набережної -- по ній можна дійти аж до маяка! Влітку час пролітає швидше, ніж тане морозиво, щойно куплене в рожевому кіоску біля причалу.
Взимку ж гавань приваблює лише невибагливих чайок . Та й то хіба тих , яким було лінь шукати затишку на кращих пляжах озера Мічіган.
Вокіган - бідне місто. Якщо їхати до нього з Чикаго , то шлях пролягатиме через Еванстон, Вілмет, Хайленд Парк, Лейк Форест. Якби з цих містечок створити уявне намисто, то Вокіган був би непримітним скельцем серед діамантів. Скельцем, якому добряче дісталось від мінливої погоди та економіки останнього століття.
Час у Вокігані звучить безперервним гуркотом водоочисного заводу , вантажними потягами, які його обслуговують та приглушеним шумом мічіганських хвиль. І хоч посеред міста височіє будівельний кран , важко сказати чи він там стоїть для конкретної місії, чи як останній символ надії на майбутні проекти розбудови міста.
Цікаво, чи таким уявляв собі майбутнє письменник Рей Бредбері, чиє дитинство пройшло тут ? Мабуть, що ні.
Рей Бредбері народився в місті Вокіган 22 серпня 1920 року . Вже з 1931 року він почав писати короткі оповідання, а у 1934 році сім"я Рея переїхала аж до Лос Анджелеса , сподіваючись на кращі умови життя. В Каліфорнії майбутній письменник закінчив середню школу і на цьому його освіта закінчилась.Своє перше оповідання Бредбері опублікував у 1941 році. З того часу з-під його пера вийшло понад 500 повістей, оповідань, віршів, сценаріїв та п"єс. Письменник отримав безліч літературних нагород , любов читачів та прихильність критиків за свої твори. У 1971 році один із кратерів на місяці був названим "Кульбабовим" в честь роману Бредбері "Вино з кульбаб". У 2012 році Рей Бредбері помер. В його рідному місті встановлена меморіальна зірка в т.зв Алеї Слави через дорогу від театру "Дженесі" і зовсім недалеко від бібліотеки Карнегі.
Бібліотека Карнегі , де юний Рей зачитувався книгами про інші галактики, відкрила свої двері для жителів міста у 1903 році і залишила глибокий слід в душі майбутнього письменника-фантаста. У своїй передмові до "451 градус за Фаренгейтом", Бредбері писав: "Відколи мені виповнилось 9 років , я проводив щонайменше два вечори в тиждень у бібліотеці міста Вокіган, штат Іллінойс. Влітку не було жодного дня , коли мене не можна було б знайти серед книжкових полиць. Я вдихав запах книг , наче екзотичні спеції; впивався ними ще до того, поки я почав їх читати."
Зараз бібліотека замкнена для відвідувачів. будівля все більше осідає , в одному із задніх вікон хтось вибив шибку і видніються залишені стелажі з менш цінними книгами. Все, чим місто дорожило , отримало місце в новій бібліотеці, яка знаходиться декількома блоками вище по вулиці Вашингтон. І хоч нова бібліотека дуже красива і сучасна, мені чомусь боляче думати про самотню будівлю , яка надихнула Рея Бредбері і увіковічнилась в його творах.
Немає вже і дому, де пройшло дитинство письменника. Як і дому його дядька, куди Бредбері любив повертатись у зрілому віці.
Одним із набагатьох сучасників Рея , яким пощастило пережити його , є театр "Дженесі". Він відкрився, коли Рею було сім років. Театр був центральною будівлею міста. Навіть зараз його розміри вражають, а вицвівший фасад все ще приковує до себе погляди перехожих.
Центр міста Вокіган повен таких от архітектурних непорозумінь: в середині шістдесятих років минулого століття (я здогадуюсь, що саме на цей час припав розквіт економіки міста) хтось почав злісно зносити старі будівлі і будувати справжніх монстрів, які так і хочеться назвати Міністерствами Правди в Королівстві Кривих Дзеркал. Ну справді - взяти хоча б будинок суду - повна катастрофа і причина депресії не одного покоління жителів міста ! І в той же час в центрі стоїть закинута восьмиповерхівка, яка внесена в Національний Реєстр Архітектурних Пам"яток - Waukegan Building ! Вибиті шибки, обшарпані колони - а вона стоїть ! Waukegan Building побудована у 1925 році і у свій час була найвищою спорудою в Lake County і ще могла б послужити окрасою міста, якби були кошти нa реставрацію і обслуговування ! Навіть в такому плачевному стані будівля 1925 року здатна пробудити в мені більше емоцій, ніж кам'яні брили 60-70х років, які ніяких асоціацій крім комунізму в мене не викликають.
Якщо і є щось в Вокігані сьогодні, чим міг би пuшатись Рей Бредбері , то це сучасна громадська бібліотека ! Її будівля зовні така ж недолуга, як і більшість "новіших" проектів в центрі міста. Якби не кулеподібні лампи, світло яких проникає через великі вікна назовні і ще здалеку приваблює перехожих, то я б і не помітила їі. Всередині бібліотека виявилась найлюднішим місцем цього понурого урбана. Тут вирує життя! Приміщення світле, сучасне і привабливе для усіх вікових категорій читачів. Комп"ютерні зали користуються популярністю серед підлітків, конференц-кімнати, яких тут декілька дають можливість провести невеликі зібрання місцевим активістам, підприємцям , вчителям, очільникам літературних клубів, та ін; є кімнати для інтерактивних вправ з наймолодшими відвідувачами; тихі кімнати для читання та писання... В фойє проходить постійна виставка на тему польотів в космос.
В бібліотеці є особливий стенд, присвячений рідкісним виданням романів Бредбері. Тут є і друкарська машинка , за якою письменник працював протягом останніх років життя. (Востаннє Бредбері відвідав цю бібліотеку у 1996 році. Під час його візиту відбувся письменницький конкурс на краще коротке оповідання та літературно-мистецький фестиваль "Кульбабове вино" (за одноіменним твором письменника).
Перед будівлею бібліотеки є невеличкий Сад Скульптур, Які Читають. (див. фото).
Трохи на пініч від центру міста Вокіган знаходиться його найстаріша частина . Тут колись жив один із мерів Чикаго Charles Haines ( мер з 1858-559) та знаходився літній табір відпочинку вихованців Джейн Адамс з Чикаго. (Hull House) Дітей привозили в Вокіган "подалі від брудних вулиць міста" , де вони бувало вперше бачили зелені луги і купались в озері Мічіган.
Старий Вокіган представляє собою ще жалюгідніше видовище, ніж центральний район, але він все ж він є. Будинок , де зараз знаходиться Історичний Центр, важко не помітити. Його інтер"єр відреставрований і відображає побут жителів міста кінця 19го століття. Поряд з будинком знаходиться "Бузковий Котедж" (Lillac Cottage) , в якому вас прийме пані з не менш бузковим волоссям - старенька бібліотекарка. В котеджі, який колись служив пансіонатом , зараз знаходиться архів міста . Чесно скажу, я й не сподівалась когось тут зустріти. Майже всі навколишні будівлі виглядають закинутими і особливої турботи про свою історію сучасний Вокіган не дуже проявляє. На другому поверсі котеджу є колишня спальня Джейн Адамс , яка зараз служить чи то складом чи то не дуже організованою картотекою - важко сказати. В цьому хаосі може розібратись лише Бузкова Пані , за що я нею дуже захоплююсь. Погодьтесь, вимагати від жінки, якій як мінімум 300 років чогось більшого , ніж вона вже виконує (сидить за компом і відбирає нові публікації з інтернету, в яких згадується Вокіган) - було б занадто!
Для Рея Бредбері в архіві виділена окрема полиця серед "місцевих авторів". Багато примірників його романів підписані автором. Є біографія письменника у двох томах і Бузкова Пані пригадує, як проводила години в архіві допомагаючи авторові біографії знайти дані про сім"ю Бредбері. Вона також пам"ятає останній візит Рея в Вокіган .
Мені цікаво, що на противагу дому Хемінгвея в Оак Парк, який збережиний у дуже хорошому стані і де проводяться щоденні екскурсії, про дім Рея Бредбері залишились лише поодинокі фотографії.
Вокіган може бути цікавим для шанувальників творчості Рея Бредбері. Якби моя воля, то я б організовувала в закинутому готелі та Бібліотеці Карнегі резиденції , майстер-класи та семінари для молодого покоління письменників-фантастів, за участю відомих авторів. Що може краще надихнути, ніж ночівля в закинутій бібліотеці , де витає дух Рея Бредбері? Де ще розгулятись уяві, як не споглядаючи занепад сучасного американського міста з балкону 8го поверху абсолютно безлюдного готелю? тут ідеї для фантастичних оповідань ліниво порозлягались на тротуарах міста і лише чекають щоб знайшовся якийсь 11-ти літній чи 56-ти літній оповідач, який побачить в звичайних речах нові галактики і не побоїться відправити туди своїх астронавтів ! Моя думка про Вокіган змінилась стільки разів за останній тиждень, що я не боюсь рекомендувати це місто іншим. Мені здається, що я його навіть трішки полюбила. За непрохідні хащі занедбаних вулиць, які передують центральній частині; за страшну реалістику щоденного життя "спальних" районів міста, де в архітектурі домінують заправки, автомайстерні, ломбарди, МакДональдси, лікерстори; за того крутого дядька, який підмітав біля входу до арт центру і впустив нас "to take a peek" , хоча галереї відчинені лише раз в місяць (кожну третю суботу місяця!); за Бібліотеки; за дивні церкви, яких я нарахувала 5 на одній вулиці - всі різних конфесій; за все те призабуте самим містом і що я ще планую відшукати. Адже, як писав Рей Бредбері :
"Ширше відкрий очі, живи так жадібно, ніби через 10 секунд помреш. Намагайся побачити світ. Він прекрасніше будь-якої мрії, створеної на фабриці і оплаченої грошима. Не проси гарантій, не шукай спокою - такого звіра немає на світі. А якщо є, так він схожий на мавпу-лінивця, яка цілісінький день висить на дереві головою вниз, і все життя проводить в сплячці ."
Адреса місць , згаданих у статті:
Waukegan History Museum , 1917 N Sheridan Rd, Waukegan, IL 60087
Waukegan Public Library, 128 N County St, Waukegan, IL 60085
Urban Edge Art Gallery 220 W Clayton St, Waukegan, IL 60085