...Aле "Глорія" - не про це.

Однією з найбільших несподіванок в школі американської журналістики для мене стало те, скільки уваги та часу виділено на опанування мистецтва некрологiв.

Виявляється, існує певний стандарт, якого слід дотримуватись друкованим виданням, коли вони повідомляють про смерть відомої (чи не дуже) людини. Послідовність переліку професійних досягнень, особистих якостей, чоловіків/дружин, дітей і внуків - цьому всьому треба навчитись і "набити руку". Лідером в секції некрологів є "Нью-Йорк Таймс".

Кожна знаменитість плекає надію, що про її смерть напише хтось із журналістів NYT. Більше того, відколи новини стали розповсюджуватись блискавично за допомогою Інтернету, деякі великі газети та журнали запровадили практику писати "попередні" некрологи - такі собі чорновики, які потім швидко йдуть до друку після декількох редакторських правок. Чорновики пишуть не тільки для літніх знаменитостей ( на схилі літ багато відомих людей домовляються про інтерв"ю з виданням і корегують текст власного некролога - вони не бачать в цьому нічого страшного. Це як підготувати грамотний заповіт ). Журналістам не в дивину писати про смерть знаменитості до того, як це трапиться - так, про всяк випадок. Оскільки сенсаційний характер повідомлень про загибель когось з відомих людей обіцяє більшу кількість "кліків" на новині онлайн і розпродаж надрукованих номерів, то редакція відшліфовує чорновик задовго до виходу офіційного повідомлення , знаючи якою жорсткою буде конкуренція в той день. Так, Associated Press повідомила про заготівлю некролога для Брітні Спірс y 2008, в житті якої настала творча та особиста криза. Спекулювали про її можливе передозування наркотиками чи навіть самогубство. У 2010 році Лінсі Лохан теж потрапила в список потенційних трагедій, яка от-от мала відбутись. Коли Майкл Джексон помер у 2009, то більшість газет просто дістали з шухляди чорновик і дописали дату, місце і можливу причину. Звісно, така практика може закінчитись курйозом. Як от з CNN , коли помилка у внутрішній системі бази даних "викинула" новини про смерть Фіделя Кастро, Нельсона Мендели, Папи Івана Павла ІІ - a насправді всі вони ще були живі-живісінькі. Але хіба не цікаво дізнатись що про тебе напишуть після смерті?

Тому зовсім не дивно, що в офісі уявного Нью Йорківського журналу відбулося справжнє пожвавлення серед редакторів та їх асистентів, коли стало відомо про смерть , в минулому відомої та дещо призабутої, поп-діви. Сонне королівство інтернів, блогерів , репортерів раптом згадало як сильно вони любили пісні покійної співачки і який глибокий слід її творчість залишила в житті кожного з них. ...Aле "Глорія" - не про це.

"Глорія" - сатирична п"єса на дві дії , яку ви можете побачити в театрі Гудмен, що в центрі Чикаго до 19го лютого. Головні герої - молоді журналісти 22- 30 років, кожен з яких "відбуває" свій термін на посаді асистента редактора і фактично не робить нічого з того про що мріяB кожен випускник школи журналістики. У п"єсі беруть участь всього 6 акторів, і глядач досить швидко вловлює типаж кожного персонажа.

1. Дуже відповідальний працівник Дін, якому вже тридцять, а це означає, що він однозначно засидівся на посаді асистента. Дін має добру освіту, він розумний і дотепний і -сюрприз, сюрприз!- мріє стати письменником. Власне, на його столі лежить готовий рукопис майбутньої книги, про яку ще поки ніхто не знає. 2.Його колега і сусідка по офісу Ані - молода , і працьовита. Хоча, над чим саме вона працює - сказати важко. Все, чим займаються працівники цього офісу нашого уявного журналу - пишуть мейли, пліткують, безупину балакають кожен про своє і підсміюються над наймолодшим членом команди , який прийшов на стажування .

3.Його звати Майлс , він закінчує Гарвард чи щось в тому роді і весь час слухає музику щоб не слухати колег. 4. "Зірка" офісу - азіатка Кендра. Крім того, що вона закінчила Гарвард і її розпирає від амбіцій , про неї відомо що вона уникає будь-яких офісних обов"язків, систематично запізнюється на роботу, бігає в Старбакс при найменшій нагоді і телефонує чи то в Китай чи то в Корею до родичів під час робочого дня. Кендра генерує дуже (ДУЖЕ!) багато г шуму : плітки, критика на роботу кожного з колег, пусті розмови - це її "фішка". Чесно кажучи, від неї дуже швидко втомлюєшся. І мені здається, що коли Кендра вийшла по чергове лате чи макіято - аудиторія зітхнула з полегшенням. Є ще Глорія. Вона теж уособлює певний стереотип : сіра офісна миша в сірому кардигані, незрозумілого відтінку сіре волосся і ледь чутний голос. Глорія працює в офісі понад 15 років і її перестали помічати. Плинність кадрів не спонукає до близької дружби в колективі, а такі працівники як Кендра ігнорують таких як Глорія "по замовчуванню". І от, напередодні Глорія влаштувала вечірку з нагоди купівлі довгоочікуваної квартири в Нью-Йорку. Оскільки робота в журналі займає весь її час, то крім своїх колег їй нікого було запрошувати. Але зі всіх запрошених прийшов лише Дін. Інші навіть не планували марнувати свій час на невдаху. Цей інцидент дає підстави для ранкових жартів і кпинів в колективі, де Дін вважається якщо не лузером, то алкоголіком, бо не знехтував навіть безперспективною вечіркою Глорії заради випивки.

На тлі такої звичної, але від цього не менш токсичної , атмосфери в молодому колективі, мене почало трохи нудити від сленгу, безкінечних перепалок і всього цього білого шуму, якого ставало надто багато на сцені. Навіть доволі дотепні жарти (а їх було чимало) почали нагадувати окозамилювання від чогось великого , що мало трапитись з хвилини на хвилину. Але коли воно трапилось, то стало такою несподіванкою, що в глядачів перехопило подих і в залі появилась тривога.

Не буду розповідати деталей, але на 15ти хвилинну перерву ми пішли шоковані. Хотілось знати, що буде в другій дії , а інтуїція вперто мовчала.

Однак, з точки зору акторської гри і діалогів , друга дія розчарувала. Сюжет взяв "поворот не туди" і атмосфера очікування в залі поступово втекла , як тікає повітря з пробитої кульки. А краще було б , і мені дуже хотілось, щоб кулька лопнула - голосно і з відлунням, щоб після цього вибуху ще довго не хотілось розмовляти, а лише думати і аналізувати... А так, сюжет просто скотився до одного довжелезного монологу не надто цікавого персонажу і однієї передбачливої сцени в Старбаксі.

Сатира , мабуть, є одним із найскладніших жанрів через те, що витримати взяту ноту , не спокусившись на більш високі тональності сентиментів чи кліше та не опуститись до цинізму - нелегке завдання. Автори "Глорії" вдало балансували впродовж першої дії, даючи можливість героям озвучити свої страхи про конкуренцію , самореалізацію в медіа індустрії. Ба, навіть розв"язка , хоч і не така яk мені хотілося, змусила над багато чим замислитись. Але в основній думці сценариста мені бракувало сили і впевненості.

Хто з героїв мав авторське право не пережиту трагедію? І чи можна взагалі претендувати на монополію , описуючи подію, навіть якщо ти один-єдиний там був і бачив все на власні очі? Яка версія має більше шансів стати бестселлером - та, що від першоджерела, але написана нецікаво, чи та, що перебільшена і "висмоктана з пальця", але викликає в читача потоки сліз і щире співчуття? А якщо ще є четверта і п"ята версії? Вони ж теж мають право на існування. Чи ні? І чому, замість спогадів про людей, яких вже нема, найбільша дискусія розгортається про те хто має право на "15 хвилин слави" в світлі трагедії?

Квитки на "Глорію" коштують від $35-$75 доларів. Вистава буде цікава молодому поколінню професіоналів та студентам. Старше панство трохи нудьгувало, а трохи не "врубувалось" в деякі жарти і явний тролінг. Вистава варта уваги, але залишає багато питань до сценарію і режисерських рішень. Актори загалом показали сильну гру, якщо не брати до уваги одного-двох моментів, коли емоційний надрив був зайвим або навпаки - його бракувало. Мені сподобалось, як влучно висміяли в "Глорії" бажання молодих, щe по суті абсолютно недосвідчених, людей писати мемуари. Про що?? Про які такі спогади варті уваги може писати людина щойно закінчивши престижний університет і в якої одна проблема - стати знаменитим!? Тому й не дивно, що керуючись такими амбіціями вони чіпляються за найтрагічніші події як можливість пробитись до слави. Навіть якщо для цього доведеться дещо додумати і переступити через жертву.

 UPCOMING EVENTS: 

 

 FOLLOW THE ARTIFACT: 
  • Facebook B&W
  • Twitter B&W
  • Instagram B&W
 RECENT POSTS: 
 SEARCH BY TAGS: 

2016-2019 by Fifthwave. Proudly created with Wix.com