Капелюхи, кольорові черевики та кінець епохи.

В період карантину гостро починаєш відчувати з чого складається життя у великому місті. Контакт з людьми, смак ресторанної їжі, красивий одяг в магазинах, вражаючі інтер`єри, акустика концертних залів - все це маленькі радощі, до яких ми звикли і навіть трохи збайдужіли. А всього тиждень без улюблених місць нагадує нам , що не треба їх сприймати як належне .

Коли довго живеш в Чикаго (як і в будь-якому іншому містіi ) , то його географічні, демографічні та інші офіційні дані перестають для тебе існувати. У моїй свідомості карта міста має зовсім інші обриси , ніж її офіційна версія. Одні райони Чикаго моя пам`ять забарвлює яскравими спогадами, свіжими , незабутніми першими враженнями про місто; інші мерехтять нечіткими зображеннями за вікном авто , автобуса чи електрички - вони для мене існують лише як транзитні зони , проміжні термінали між точками А та Б, між тим , де я вже жила і де ще мрію жити.

В туристичних довідниках, блогах та газетних статтях про Чикаго часто пишуть , що попри свій статус метрополіса та репутацію одного з найкримінальніших міст Америки, в глибині своєї душі (якщо ви схильні вважати, що міста мають душу) воно є малим містечком на Середньому Заході великої країни. А що характерно для малих міст? Хоча б те, що в будь-який день і за будь-яких обставин ви зустрінете на вулиці когось знайомого. А якщо випадково познайомитесь з кимось, то виявиться що він чи вона знає вашого сусіда , ветеринара , сімейного лікаря або поліцейського , з яким у вас була колись суперечка через несправедливо виписаний штраф.

Де б ви не опинилися в Чикаго, у вас є всі шанси познайомитися з кимось, хто має українське коріння або друга з українським корінням або зустрічався з українкою , яка розбила йому серце коли поїхала відвідати родичів і не повернулася в Америку (насправді вона, мабуть, переїхала в Buffalo Grove, Gurnee або на пару поверхів вище колишньої квартири, вийшла заміж, змінила зачіску і відростила брови . При бажанні в Чикаго так само легко загубитися, як і випадково зустрітися з колишнім однокласником на Різдвяній ярмарці в центрі міста або з вчителькою української мови на освяченні пасок перед Великоднем). Коли довго живеш в Америці, то починаєш звикати до постійного руху. Мобільність , свобода вибору та необтяженість багатьма умовностями, притаманним старішим культурам , робить американців завжди відкритими для нової кар`єри, нового дому в іншому районі чи іншому місті, нових пригод і змін. Мало хто купує житло з наміром жити там до пенсії; так само мало людей бачать себе через п`ять років на тій же роботі ,де вони є сьогодні. Не дивно, що цілі райони мають репутацію "перехідних", як перехідний вік. Не дивно, що цілі квартали часто наче дорослішають разом з черговим поколінням своїх мешканців і центральні авеню з барами , ресторанами , тату салонами і магазинами дизайнерського секонд хенду обростають меншими вулицями з дорогими резиденціями , крислатими деревами і дитячими парками .

Візьмімо Wicker Park , наприклад. Район відомий в Чикаго, як столиця хіпстерів, мені ніколи не був близьким. Ні географічно, ні по духу. У вихідні дні він нагадував вуличний фестиваль: прочинені вікна в ресторанах та кав`ярнях горлали назовні голосами спортивних коментаторів з екранів телевізорів над барами; їх намагалися перекричати відвідувачі і переспівати вуличні музиканти; здавалося, що навіть в собак , яких вигулювали вулицями від одного бару до іншого, теж наступило похмілля. Коли тобі від 20 до 26, то годі й шукати кращого місця для життя в Чикаго. Wicker Park мені часто нагадував гуртожиток для студентів, котрі провалили літню сесію і зависли в режимі очікування перездач та передач з дому.

Wicker Park впродовж останніх десяти років був місцем, куди я люблю здійснювати паломництво за трьома невід`ємними елементами мого гардеробу: якісним джинсовим одягом, унікальним взуттям і капелюхами. Три магазини , заради яких я пожертвую суботнім днем і півгодинним пошуком де б припаркуватись , знаходяться на одному блоці . G-Star , Goorin Bros та John Fluevog Shoes.

Взуття і капелюхи - те, що я уникаю купувати онлайн. Це речі, які для мене надто індивідуальні і я їх майже ніколи не купую імпульсивно чи під впливом трендів. Зазвичай вони і служать значно довше, ніж один сезон чи навіть рік.

Ви помічали, як певні бренди , котрі відповідають нашому стилю і є послідовними в якості своєї продукції, часто стають частиною нашої власної історії, з ними відчуваєш якусь спорідненість і наче приналежність до однуєї з субкультур. Якщо такі сентименти вам далекі і одяг для вас - просто одяг, я навіть не знаю чи вам слід продовжувати читати далі .

З G-Star Raw мене познайомив мій чоловік декілька місяців після одруження. . Голландський бренд шиє джинсовий одяг високої якості , фасони відрізняються оригінальністю покрою, наявністю додаткових кишень , блискавок , ґудзиків та силуетами запозиченими з військової форми. Останнім часом, правда, стиль стає все більше спортивним .

В чиказькому бутіку G-Star Raw чоловічий одяг займав основну площу, тоді як жіночих речей було дві полиці і чотири вішаки. Це ажніяк не псувало мені настрою, бо сама атмосфера в магазині і крутий колектив були достатньою мотивацією заходити туди часто.

Якщо G-Star Raw є відносно молодим брендом (заснований у 1989 році), то його сусід Goorin Bros існує понад 120 років! Сімейна справа перейшла в руки четвертому поколінню і фірмові магазини цього бренду можна знайти у понад 30 містах Америки та Канади. Ультра сучасний , а часом навіть авангардний стиль G-Star Raw цілком органічно виглядає з моделями капелюхів Goorin Bros. Принаймні в моїй шафі вони прижилися прекрасно! Goorin Bros виготовляють свої капелюхи в Піттсбургу, штат Пенсильванія, а головний офіс знаходиться в Сан-Франциско. Клієнтами ательє є як знаменитості (Бред Пітт один із них ), так і звичайні люди, які зрозуміли магічну силу вдало підібраного капелюха оживляти навіть найбанальніший образ . Магазини Goorin Bros своєю атмосферою нагадують відвідувачам про "старі добрі часи" , коли жоден джентельмен чи хлопчак не виходив з дому без капелюха чи каптура. Заходиш всередину і очі розбігаються від кольорів та стилів головних уборів. Від соломяних брилів , до розкішних капелюхів з широкими полями персикового кольору; від спортивних бейсболок до майже костюмних, драматичних аксесуарів :пір`я, шпильок, стрічок і брошок. Goorin Bros - бренд , який я поважаю за високу якість і довговічність . Якщо за капелюхами доглядати та зберігати в спеціальних коробках ( у мене з таких вже ціла піраміда, яка виконує роль нічного столика), то вони служитимуть роками і не набриднуть.

John Fluevog - магазин взуття, повз який неможливо пройти не затримавшись перед вітриною. Для когось картаті черевики з геометричними платформами чи "оксфорди" виготовлені з різних ,конфліктуючих між собою ,принтів можуть здаватися дивакуватими . А для інших людей цей бренд є культовим і Мадонна , Вупі Голдберг та Еліс Купер є його прихильниками та клієнтами. Бутік John Fluevog в районі Wicker Park існує близько 20 років!

Бренд заснований у Ванкувері ще у 1970х роках зумів залишатися актуальним завдяки своїм незмінним принципам в дизайні . Жодних трендів , лише хард кор креатив. У мене всього дві пари взуття від John Fluevog , та це тільки тому що я ніколи не можу визначитись серед такого вибору унікальних виробів. Погодьтесь, що яскраве ( і недешеве) взуття зобов`язує до певного самоаналізу і критичної оцінки свого стилю. Якщо ви, звісно, не Мадонна чи рок зірка з відповідним способом життя та бюджетом.

Та навіть якщо ви не готові заприсягтися у вірності цьому бренду, в магазин обов`язково зайдіть. Працівники залюбки розкажуть про кожен модельний ряд взуття, як і про те де воно виготовляється. Навіть майбожевільніші на вигляд черевики виявляться надиво зручними (перевірено!). Окрім вийняткової продукції, за яку я люблю ці магазини, мені ще більше імпонує те відчуття , яке вони створюють своєю присутністю в районі Wicker Park . Скільки б років не пройшло, скільки б ресторанів не змінилося навколо, а ці бренди підтримують певну стабільність на своєму блоці. Мені комфортно від думки, що вони там є . Навіть якщо я вже все купую через Інтернет, до цих магазинів я неодмінно повертаюся за дружніми розмовами, новинами та міськими плітками.

Принаймні, так було до минулого тижня.

Мій останній візит в Wicker Park почався з магазину взуття, я просто не могла байдуже пройти повз помаранчеві черевики В той день працював Джейсон , з яким ми познайомилися недавно. Високий, сивий чоловік ,шанувальних чорного одягу і справжній амбасадор бренду John Fluevog . Його можна слухати годинами! Джейсон працював в індустрії моди протягом багатьох років. Від офісу Gucci group (пізніше конгломерат Kering )в Нью-Йорку , до різноманітних представництв та брендових магазинів по всій Америці. Нас об`єднує спільна любов до британських дизайнерів Alexander McQueen та Stella McCartney і до моди вцілому. Джейсон часто кепкує , що Чикаго досить провінційне місто , якщо йде мова про якийсь стиль чи високу моду.

. - Ти вже чула новини, чи мені самому доведеться тебе розчарувати? - зустрів мене Джейсон з-за прилавка.

- Новини? Ні, я не в курсі. Що трапилось?

- G star закрився!

- Та ну! Не може бути! Коли?

- Тижні три тому. - Джейсон , мабуть, не очікував що мене ця новина настільки вразить. - Вибач, я думав що вже всі знають. Там якийсь конфлікт з головним офісом компанії чи що , бо власниця навіть не захотіла чекати до завершення терміну оренди. Просто спакували все і двері на замок.

- Оце так ! Я знаю хто буде ще більше засмучений, ніж я...

- Твій чоловік? Можу уявити. Може, краще повідом йому як будеш вдома, а не по телефону. - Джейсон підморгнув- Це не жарти, для нього це дійсно кінець епохи.

- Та не говори! Відколи Аманди не стало, ми рідше заглядали в G star , та все одно він нам якийсь близький. 10 років як-не -як...

- Ох, Аманда! Я її дуже часто згадую , така неймовірна дівчина була. Відколи вона пішла, там і команди як такої не вдалося створити. Власниця майже щомісяця прилітала на інтерв`ю з черговими адміністраторами. Аманда п`ять років як мінімум там працювала , важко знайти заміну такій людині .

- Так, без неї в магазині ніби стало менше простору і світла. І досі сумно від думки, що її вже нема . Шкодую, що ми мало бачились в її останній рік з G star , але в нас тоді дитина народилася, ми переїхали і все ніяк не виходило зустрітися. А потім ці новини про рак ... Жах.

- Для нас всіх це був удар. Ми ж тут і працювали поруч і ходили після роботи в бар час від часу. Я рідко сходжусь з людьми, але з Амандою було напрочуд легко. Я не знав , що вона була хвора. Ми всі були вражені, коли на сайті магазину написали про її смерть. Скільки їй років було , 25? 27? Абсурд повний.

Ми мовчимо , бо вже і так все сказано. Сказано і написано нами та іншими клієнтами, друзями Аманди, які висловили свій шок і співчуття під тим дописом , присвяченим Аманді. Здавалось би, ну скількох людей може вразити смерть адміністраторки магазину?! Виявилося, що багатьох і надовго.

2015 . З Амандою (зліва) на вечірці для клієнтів G Star

Я приміряю неонові зелені черевики, але настрій не той. Джейсон приносить чорні туфлі на овальному каблуку .Чудернацька пара: я і ці туфлі, але нас вже не розлучити.. В цей час хтось заходить в магазин і я чую українською: "Ой, зачекай! Я тут в такий магазин зайшла з дуже дорогим і смішним взуттям! Зараз покажу". Дівчина береться фотографувати, я прощаюсь з Джейсоном і йду глянути на капелюхи в сусдіній Goorin Bros. Там мені теж повідомляють , що G star закрився. Я купую новий капелюх і прощаюся з Wicker Park , вирулюючи абияк з тісного паралельного паркінгу. Мені в спину дихають бажаючі залізти на звільнене місце, за ними вже ціла колона автомобілів, але ще ніхто не сигналить. Може, вони розуміють, що в людини траур за улюбленим магазином. Я роблю ще одне коло навколо блоку щоб на власні очі переконатися в тому, що G star таки закрився.

Прикро ловити себе на думці, що сумуватиму за цим місцем. За щорічними вечірками, які власниця влаштовувала для постійних клієнтів та команди , за привітними продавцями і за оригінальним одягом, який практично не зношується.. Я знаю, що є інші бренди, інші магазини і це всього лише бізнес. Та все одно сумно.

В Чикаго ми прив`язуємось до улюблених місць. Пригадую ажіотаж навколо закриття шведської пекарні в районі Андерсонвіль. Люди збіглися, як на пожежу ,щоб востаннє закупитися улюбленими тістечками , солодким шведським хлібом та попросити рецепт у власників. 88 років пекарня була частиною життя місцевих мешканців . В телевізійному сюжетті про закриття дехто не приховував сліз.

Може в цьому проявляється наша провінційність та навіть якщо так - я не думаю , що цього треба соромитись. Людям потрібні люди. Міста приваблюють нас анонімністю , свободою самовираження , можливостями. Та затримуємось ми в них завдяки людям і місцям, які створюють атмосферу дому.