The Fundamentals

Ох ця хитка драбина кар"єрного росту в корпоративному світі Америки! Як на ній втриматись, коли під тобою вирує течія пліток, вітер з верхніх ешалонів такий непердбачуваний, а потік новоприбулих кандидатів на твою посаду щодень то більший! Кому з вас доводилось працювати в американській компанії і мати справу з колегами, чия привітна посмішка в потрібну мить може змінитись непробивним "poker face" , той легко спорідниться з героями нової п"єси "The Fundamentals", яку ви ще можете подивитись до 31 грудня в театрі Steppenwolf Theater

Хто з вас працював в сфері обслуговування, того не проведе глянцева реклама з фотографіями білосніжних готельних подушок , накрохмалених комірців прислуги і "ох таких щирих!" посмішок персоналу готелю чи ресторану! А всі ці корпоративні лозунги про "дім далеко від дому" і " ми живемо для вaшого комфорту" - нічого крім оскоми в бувалих працівників готельної індустрії вони не викличуть!

Cаме з таких рекламно-мотиваційних відео розпочинається вистава. Та одразу після яскравих кадрів розкішного готелю десь на березі якогось океану, ми переносимось на сцену - в сіру кімнату для покоївок одного з кращих готелів Нью Йорка. Але це не вистава про "них" (багатих) і "нас" (бідних). Сюжет розгортається в середовищі обслуговуючого персоналу та менеджерів середньої ланки.

Міллі - покоївка зі стажем. Пропрацювавши в готелі 8 років, вона пропонує свою кандидатуру на посаду менеджера , але її відхиляють. Міллі належить до тих поодиноких представників готельної індустрії, яким щиро подобається працювати з людьми і задовільняти всі забаганки гостей. На відміну від свого чоловіка Лоренцо, який теж працює в цьому готелі , Міллі не цинічна і поважає своє керівництво. Вона - ідеальний працівник ... Чи ні? Менеджери воліють не знати про те, що їхня краща покоївка має амбіції , бажання чи ідеї, які б значно покарщили роботу команди. Вони люблять говорити про ініціативність працівників на ранкових мітингах , але в житті така ініціатива загрожує стати причиною для звільнення. Але Міллі переконана, що вона готова зробити все щоб перейти з рангу покоївок до більш престижного, відповідального і ефективного чину менеджерів. З верхівки їй підказують, що для швидшого досягнення цієї цілі Міллі має нашорошити вуха і доносити керівництву про все, що відбувається в готелі поза зоною досяжності менеджерів. А відбувається багато дивовижних речей ! Нічний менеджер Джеймс приводить в готель повій і постачає їх на замовлення європейських гостей прямо в кінмати; хтось з персоналу краде дорогі електронні прилади гостей; працівники дозволяють собі залишатись на ніч в кімнатах готелю, якщо у них тимчасові проблеми з житлом, про що менеджери не здогадуються, бо Міллі турботливо п[рибирає кнмати після своїх колег ("однією кімнатою більше - кому яка різниця!") Крім таких грубих порушень, ніхто вже й не зауважує звичних ритуалів - поповнення домашніх запасів косметики, туалетного паперу і гігієнічних засобів зі складу готелю. В цей час менеджер Еліза вислуховує зауваження Генерального Мнеджера про те, що кудись тікають кошти . (Цікаво, куди? ) Однак, атмосфера в готелі дружня і хоч всі про всіх все знають і пліткують , доповідати менеджерам - нйбільший злочин у кодексі честі робочого класу. Та й чи може хтось з них заприсягтись у власній чесності? Чи може міллі залишатись об"єктивною ? Одна справа доповісти на колегу, а інша - якщо колега це твій чоловік і батько твоєї дитини. Якщо перший акт знайомить глядача з героями , їхніми сімейними обставинами і уявленнями про корпоративну етику, то в другому акті стає зрозуміло чим кожен з них ризикує , якщо Міллі вирішить "іти по трупах" до своєї цілі. В п"єсі є достатньо кумедних моментів і загалом всі персонажі викликають симпатію . Глядач бачить подвійні стандарти, якими набиті засади готельного ( і не тільки ) бізнесу : привітність, вміння знайти вихід з критичної ситуації, бажання допомагати іншим, послужливість - це все добре, але корпоративні інтереси - основа всім основам. Кому з вас доводилось найматись на роботу в велику корпорацію? Пам"ятаєте мотиваційні відео, які є частиною процесу інтеграції нового працівника в корпоративне седовище ? Там все так гарно про командний дух і можливість росту , заслуги перед компанією і відчуття приналежності... Так от, цевсе можливо, але якою ціною і якими методами? Авжеж не самою добротою і щирістю серця, як і не бедоганною репутацією. Про це з гіркотою говорить Міллі під кінець вистави :" Доброта тебе нікуди не приведе. Бути добрим - робити щось для інших, а вони забувають твоє ім"я як тільки ти виходиш з кімнати. Я втомилась бути доброю". Ще один урок з "The Fundamentals", який я теж колись вивчила на власному досвіді - працівники, які виконують мінімум від заданого зазвичай виходять сухими з будь-якої ситуації. "А й не знав, що так не можна! гмммм... Соррі, невинна помилка з мого боку" . Ініціативні робітники, яким завжди треба білше, ніж іншим зазвичай або звільняються розчарувавшись в своїх ідеалізованих уявленнях про те, як працюють жорна корпоративного млину, або дають себе перемолоти і зліпити з себе кільце щоб продовжити ланцюг менеджерів тієї чи іншої галузі.