Сміливість породжує геніальність, а наполегливість - успіх.

Цей хвилючий день в Колумбійському Унівeрситеті для його випускників 2019 року починається рано. Вже о 6:15 ранку майже 400 студентів у блакитних мантіях та шапочках з китицями зібралось на галявині кампусу біля підніжжя скульптури Alma Mater . Вона є одним із символів університету з 1903 року. Церемонія випуску проходить згідно строгого регламенту і не без репетицій. Кожна промова триватиме 7-10 хвилин. Список промовців , випускників, нагород та відзнак гості знайдуть у буклеті , який роздаватимуть перед початком церемонії. Президент yнівeрситетy Lee C. Bollinger звернеться зі вступним словом до випускників та гостей. Після нього за традицією виступатиме з промовою хтось з випускників попередніх років . Він чи вона поділиться своїм досвідом і кар`єрними звершеннями, за які він чи вона вдячні альма матері. Потім всі присутні розчуляться від промов самих випускників, яким випала честь представляти свій клас . Зазвичай це студенти з найвищим середнім балом та відзнаками за активну роль в житті університету.

Всі промови написано блискуче : душевно, з гумором і в той же час - невідступно від канонів академічного письма. Всі промовці є безперечно обдарованими та харизматичними ораторами. Церемонія проходить у напівформальній, піднесеній атмосфері. Батьки, родичі, друзі і самі випускники відчувають урочистість цього дня. Хтось ледь помітним жестом витирає сльози радості і хвилювання,а дехто більше не стримує себе і схлипує вголос. Дехто - це я.

Десь у цьому блакитному морі випускників є i моя подруга Маша. Коли відеoоператор виловлює її обличчя з натовпу і я бачу в кадрі її спокійну посмішку, мені хочеться щоб всі навколо знали: ось вона - Марія ! Mоя наполеглива, безстршна і до біса розумна подруга! Вона сьогодні підніметься впевненим кроком на подіум , отримає диплом Bachelor of Arts in Slavic Studies with an emphasis in History . Диплом , зауважте, з summa cum laude - найвищою відзнакою за академічні успіхи!.

Вчора, напередодні церемонії випуску, ми встигли погуляти вулицями Нью-Йорка: Маша, у блакитній мантії і шапочці - регаліях випускниці Columbia University - привертала увагу навіть байдужих до всього мешканців мегаполісу. Привітання від незнайомців сипались щедрими оберемками , лягали на втомлене обличчя моєї подруги світлими променями радості. Маша згадує, що два роки назад, коли вона так само в мантії випускниці ,але далеко не такого престижного чиказького Harold Washington College ,поверталась з урочистостей разом з чоловіком , люди теж вітали , але з меншим ентузіазмом. Особливо, дізнавшись, що це випускниця "звичайного" міського держвного навчaльного закладу. Bони, звісно, не могли знати , кинувши оком на просту чорну мантію , що Марія закінчила коледж з відзнаками за визначні успіхи в навчанні та середнім балом 4.0 , якогo достатньо аби бути прийнятою до трьох престижних університетів Америки . .

Спершу Маша хотіла навчатися у відомому жіночому Smith College, , випускницями якого є багато знаменитих американок: Сильвія Плат, Глорія Стайнем, Ханья Янаґігара , Ненсі Рейган, Барбара Буш, та ін. і який прийняв її вступну заяву раніше, ніж Колумбійський Університет. Однак, отримавши добру звістку від Columbia University, Марія вирішила на користь останнього . "Все-таки престиж університету з Ivy League та місцезнаходження в Нью-Йорку зіграли визначальну роль в прийнятті мого рішення,"- згадує Марія.

Той день, коли вона отримала електронного листа з запрошенням навчатися в Колумбійському Університеті , Маша не забуде ніколи. Навіть зараз, після двох років навчання в Нью-Йорку, її голос тремтить, коли вона мені розповідає як все було : " Я відкрила пошту ще на роботі і , пробігши очима перші рядки листа, не могла повірити, що це правда . Нарешті я спромоглася сказатити своїм малим, що мене прийняли до "Коламбії" і вони зайшлися вереском , почали наспівувати пісню з "Hamilton" , від якого вони досі сходять з розуму . Перше, про що вони повідомили своїм батькам того вечора, коли ті повернулись додому , було : "Марія поступила в King's College (оригінальна назва Колумбійського Університету до 1784 року , приміткиa авт.). Так, як Гамільтон!" Всі були надзвичайно щасливі за мене. Я була розчулена до сліз".

"Мої малі" , про яких згадує Маша, - діти, для яких вона п`ять років була нянею. Сім`я проживала в центрі Чикаго , куди Маша переїхала з Мемфісу, де вона теж деякий час працювала нянею. Але це інша, заплутана і довга історія. Маша приїхала в Америку після третього курсу Луцького Національного Університету ім. Лесі Українки, факультет іноземних мов.

Маша приїхала в Америку щоб залишитись.

" Я ніколи не планувала продовжувати навчання в американському ВHЗі. На той час мені було важливо знайти роботу і житло десь в центрі , жити в своє задоволення і ні від кого не залежати,"- згадує Маша.

Приблизно тоді ми з нею і познайомились. Десять років тому ! Зараз той етап в нашому житті здається таким безтурботним! Зрідка його ускладнювали незначні турбулентності нових стосунків і колективно пережиті драми розбитого серця ; "веселощі" переїздів з квартири на квартиру; непорозуміння з сусідами і пошуки роботи.

В той час, коли її друзі повільно перебирались в передмістя і пересідали за кермо власних автомобілів, Маша твердо вирішила , що з центру ні ногою. Вона була найбільш "чиказькою" з усіх моїх друзів: відвідувала бейсбольні ігри "Cubs", з гордістю носила джерсі "Chicago Blackhawks" і ібула в перших рядах вболівальників на святковому параді, коли наша хокейна команда виборола шостий кубок Stanley у 2015 році. Маша знала всі бари з хорошою "bloody Mary" , а святкування Хелловін та дня Св.Патрика в костюмах і десь в найпопулярнішому клубі міста були її улюбленими щорічними ритуалами. Влітку Машу можна було знайти на пляжі North Avenue beach, куди вона вдень приходила зі "своїми" дітьми, або де засмагала з книжкою після роботи. Щовихідних - з друзями на яхті десь посеред озера Мічиган. Квартиру Маша знімала з американками , i з деякими з них навіть дружила. У неї, зрозуміло, давно не було проблем з мовою , а по Чикаго Маша ганяла на велосипеді, що свідчить як і про її обізнаність з вулицями міста, так і про відчайдушність. В розпалі Революції Гідності 2014 року, для Маші не було проблемою з`їздити 10-15 миль на велосипеді в Ukrainian Village щоб долучитись до благодійних зборів коштів на потреби потерпілих та військовим в АТО.

Маша згадує, що коли познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком , то не думала, що це "серйоно і надовго". Майк працював в центрі, вони часто зустрічались після роботи і проводили вільний час разом. Маша ніколи не соромилась своєї роботи нянею і заслужено вважала себе професіоналом цієї справи. У неї були блискучі рекомендації , постійна сім`я , за час роботи в якій, у Марії було досить додаткового заробітку в інших американських родинах у вечірні години чи вихідні дні, якщо вона хотіла . Власне, сім`я, де Маша працювала найдовше, зіграла важливу роль у її поверненні до вищої освіти. Та про це згодом.

"Знаєш, що мене приємно вразило в Майкові", - розповідала мені Маша після кількох місяців їхнього зустрічання ,-"він не втомлюється мене хвалити перед своїми друзями. Ти знаєш моє ставлення до своєї роботи. Я її люблю і чужа думка з цього приводу мене не цікавить. Але в колі його знайомих є люди, які , здається, з погордою ставляться до таких як я. Тому я інколи уникаю розмов про роботу і Майк це , мабуть, відчув. Він сказав мені, що я не маю чого соромитись. Це чесна і добреоплачувана професія, тоді як багато американців мого віку живуть на гроші батьків і не роблять з того трагедії. "

Коли Маша повідомила мені, що збирається вступати в коледж, це звучало більше як експеримент. Вона не планувала залишати роботу і розклад класів складала згдіно з вільними годинами. Роботодавці підтримали ідею Марії і намагались звільнити їй потрібні дні для коледжу. "Ти є прикладом для наших дітей і ми їм постійно про це нагадуємо! Вони тебе обожнюють! "- їхні слова, які стали своєрідним благословенням на початку академічного шляху Маші.

В коледжі Маша була єдиною студенткою в класі, для якої англійська не була рідною мовою . Більшість була вчорашніми школярами з відповідним рівнем мотивації , чи радше , її повною відсутністю. Починати навчання після 25 разом з тими, кому 18 має як недоліки, так і переваги. Маша згадує, що часто була центром насмішок в класі через свою активну участь в дискусіях і перевиконання усіх вимог професорів. Вона зрозуміла, що її розмовна англійська і академічна англійська на рівні коледжу - наче дві різнi мови. Маша каже, що в коледжі їй довелося знову подолати мовний бар`єр і змусити себе висловлювати свою думку , не зважаючи на коментарі одногрупників. Як виявиться, це буде не востаннє.

У 2017 році Маша почала навчання в School of General Studies Columbia University. Це особливий підрозділ Колумбійського Університету, де навчаються переважно люди, які за певних обставин обрали нетрадиційний шлях отримання вищої освіти. Наприклад, ветерани американської армії, атлети після завершення професійної кар`єри , і всі ті, у кого життя натисло кнопку "паузa" після школи і коледж відійшов на другий план. За словами одного з промовців на урочитій цермонії, зараз число випускників цієї дивізії університету складає 30% від загальної кількості його студентів, а відсоток людей, які покидають навчання - мінімальний. Ба більше, cтуденти School of General Studies мають славу особливо завзятих та академічно успішних. Подвійний диплом , наукові ґранти , нагороди та стипендії серед них не є рідкістю. Маша обрала спеціальність "Слов`янські дослідження" з концентрацією на історію, а в процесі навчання захопилася ще й політологією.

Австрійський філософ Людвіг Віттгенштайн писав :"Межі моєї мови є межами мого світу". Я обдумую цю фразу в контексті досвіду Маші .

Коли я вчора запитала Машу як би вона порівняла труднощі з початком навчання в коледжі в Чикаго та в Колумбійському Університеті, вона розсміялася. "В коледжі було важко поки я не зрозуміла як працює весь механізм американської вищої освіти. Коли я нарешті побачила , що варто виконувати вимоги викладача, писати згідно стандартів, а не в довільній формі ( а все тут насправді дуже шаблонно і ніхто не очікує від тебе новаторств), ходити в офіс до професорів на консультацію після пар; набридати своїм Faculty and Academic Advisors; робити домашню роботу і здавати все вчасно - мої труднощі частково вирішились. Те, що одногрупникам не подобалась моя активність на лекціях мене мало цікавило. У мене , на відміну від них, не було такої розкоші, як надлишок вільного часу чи фінансова допомога від міста. Я платила за класи і мій намір був вичавити з них максимум користі. На противагу коледжу, в Колумбійському Університеті я зіткнулась з тим, що більшість студентів мого факультету - дорослі люди , здатні замотивувати себе до смерті. Деякі предмети я вивчала разом з відомими журналістами, авторами наукових праць, письменниками .Вони не просто мають власну думку про все на світі, але й вагомі аргументи в своєму арсеналі щоб її обґрунтувати. Я знову опинилася в ситуації, коли потрібно брати участь в дискусії , та мені бракло слів чи впевненості в собі і я почувалась, ніби мені тут не місце. Та на той час я вже знала, що мовчати - не вихід. Потрібно переступити через страх і сумнів .Потрібно самій звикнути до свого голосу в цих стінах щоб тебе почули інші. Обсяг письмових домашніх робіт був колосальним. Те, що ми писали в коледжі - жарт. В Університеті написати аналіз літературного твору, наприклад, на 25 сторінок - звична справа.Ні, оглядаючись назад, коледж мені не здається складним досвідом".

Переїзд в Нью-Йорк для Маші і Майка (вони вже на той час одружились) додав своїх переживань. Майк починав свою справу, жив на два міста. Маша поселилась на квартирі з іншими студентками, через дорогу від університету. Коли ми зустрілись з нею наприкінці її першого року в Columbia University, вона була виснажена до краю. Я ніколи не бачила свою подругу такою втомленою і безрадісною. Ми гуляли Нью-Йорком, навколо вирувало життя, та Маша думками дописувала останні курсові , у неї помітно тремтіли руки і вона постійно слідкувала за годинником. Часткова стипендія покрила якісь видатки , а на решту довелося взяти банківську позику. Про ціни на проживання в одному з найдорожчих міст світу говорити зайве. Чесно скажу, що той візит змусив мене не на жарт хвилюватися за Машу. Це той випадок, коли ти страшно пишаєшся успіхами близької людини, але не можеш ігнорувати те, яких зусиль їй це коштує. Це той випадок, коли хочеться підтримати і запевнити:"Я тебе розумію!", хоча знаєш, що розуміти і пережити це все на власному досвіді - наче пробігти марафон і спостерігати за тим, як біжать інші.

Lux in Tenebris Lucet - латинська фраза, що є лозунгом School of General Studies Columbia University. . Вона означає "Світло сяє в темряві" . I воно нарешті засяяло !

На щастя, другий рік навчання був і цікавішим і легшим. За сприяння університету, Маша отримала окрему квартиру за помірною ціно і вони з Майком нарешті змогли жити удвох.

За вийняткові академічні успіхи протягом першого року, Машу прийняли в почесні наукові студентські товариства, обсяг стипендії виріс удвічі, появилися зв`язки серед професорів та в адміністрації університету. Марія почала цікавитись роботою Світової Федерації Українських Жіночих Організцій, побувала на засіданнях ООН , відвідувала позакласні заходи на кампусі, що відповідали її інтересам. Маша з захопленням ділиться зі мною враженнями від від детального вивчення та обговорення проблеми біженців в Європі та на Середньому Сході; про актуальність "російського питання" , особливо в світлі останнього розслідування ФБР ; про те, з яким задоволенням вона занурилась в аналіз творів Толстого, до яких Маша завжди була небайдужою. .

Маша каже, щo ще не почувається комфортно в Нью-Йорку, але в Чикаго вже не переїде.

З осені у Марії розпочнеться навчання на магістратурі Колумбійського Університету. Марія планує сконцентруватися на дослідженні американсько-російсько-українських відносин , а по завершенні навчання працювати в галузі дипломатичних зв`язків та міжнародних відносин в одній із державних служб Америки чи ООН. Навчання в Колумбійському Університеті заохочує студентів мислити глобально і говорити не "мрію" , а "буду". Машу не лякають її сміливі плани. "Це те, що я зрозуміла, навчаючись в Колумбійському Університеті: амбіції ведуть до підкорення вершин! Тут нас озброюють необхідними навиками щоб ці амбіції реалізувались." - спокійна впевненість в голосі моєї подруги додає її словам особливої ваги.

Після випускного Машу відвідає її сім`я з Чикаго . Та сама сім`я, в котрій вона працювала нянею. Маша розповідає, що вони постійно підтримували зв`язок, діти телефонували і демонстрували свої навики гри на музичних інструментах, читали вірші і розважали її як могли.

На жаль, мама Маші не змогла прилетіти до доньки на випукний. Їй відмовили у візі.

Поки Маша навчалася в Нью-Йорку, в Україні померли її дідусь і бабуся. Маша каже, що дуже болісно пережила втрату рідних. Особливо прикро було змиритися з неможливістю полетіти в Україну: вільного часу і коштів тоді в Марії просто не було. Важко уявити скільки інших подій в житті рідних та друзів довелося пропустити; скільки власних маленьких та великих святкувань студенти відкладають на потім. Маша , oднак, запевняє, що незважаючи на всі труднощі , вона вважає можливість навчатися в Колумбійському Університеті вартою таких жертв. Ту впевненість в собі , яку вона отримала разом з дипломом , не зрівняти ні з чим. Марія каже, що і для неї особисто, і для її чоловіка , і для родичів в Україні , здобуття диплому Колумбійського Університету є надзвичйно важливою подією .

В останньому семестрі Маша вивчала історію українців в Нью-Йорку. Вона каже, що дізналася про долю багатьох представників діаспори, котрі зуміли створити важливі освітні та культурні заклади , які існують досі.

Маша поділилась власними спостереженнями : під час навчання в університеті , вона непомітно для себе перестала почуватися "емігранткою в Америці" і стала просто "українкою в Америці", а це зовсім різні речі. "В Колумбійському Університеті я зустріла професорів, завдяки яким я вловила цю різницю : як залишити позаду свій попередній досвід та обставини, які не дозволяли розкрити мій потенціал, залишаючись при цьому назавжди українкою за походженням. Моє коріння , приналежнiсть до двох культур мене збагачує і додає компетентності в багатьох питаннях. Під час знайомства мене часто запитують звідки я. Відповідаю, що з України. Це такий самий факт з моєї біографії, як і освіта в Колумбійському Університеті. І тим, і іншим я пишаюсь в однаковій мірі."

Фотографії: Marta Cordis http://newyorkerphoto.com/